я погана, а ти мабуть хороший
думки стрімко голос кричать,
я не така, а ти
можливо ти і є хорошим,
але вуста твої не можуть це сказать.
сумніви, бентежать голову
крокую та не обережно,
заглядуюсь на пагорби,
неначе ті на небесах,
милують очі,
забуваю, що говорив мені,
що я десь не така.
у чомусь може й не права,
але ти був тут явно гіршим,
не треба забувати,
що саме я була тією,
якій щоночі ти писав.
писав про сум,
про ті, безсонні ночі,
що без мене все тобі не так,
а може просто треба було
знайти собі розраду в небесах?
можливо це були б не хмари,
а інші очі, не блакить,
можливо це були й кошмари,
але мене це не обходить,
а не обходить лиш чому?
тому що я була й турбота.
якщо і щось було не так,
одразу треба все міняти,
а не чекати грішного кінця,
не тягнути, ту нитку буревію,
не допоможе вже вона.
блаженства можна було попросити,
якщо не в мене, то на небесах,
якщо і там тобі не допоможуть,
один лиш спосіб,
і це – твоя душа.<br>Коновальчук Софія
