***

***
Тяжко впОру пізнати, збагнути
світлих весен солодку отруту.
А ще важче собі лепетати,
що трутИзну не буду шукати.
Та й зустрівши, чіпати не стану
облуду прекрасну,
манУ довгождану.
Тільки поглядом,
нігтиком, пальчиком...
Пустотливим сонячним зайчиком
посміхнуся з прозорого скельця
до хіті очей твоїх,
хіті серця.
Намовлю разом із моїм пожаданням
відпити цикуту весни на прощання
твою нетямущу, зелену любов
востаннє, як вперше ізнов.
Люблю.
Загублю.
П'ю.