І як позбутися цих спогадів тобі
у ті дні, коли ще дати всі пам’ятаєш,
коли той напис на спітнілому вікні
ти кожним краєм серця відчуваєш.
Коли його запах чуєш на перехожих,
коли його голос знаходиш у чужих розмовах,
на нього все до крику й до болю схоже,
він з тобою повсюди, в різних умовах.
Він там, де немає ніякого сенсу і виходу,
там, де ноги людські ще землі не торкалися,
там, де серце шукає якогось прихистку,
там, де мрія не раз ідучи спотикалася.
І так буде завжди, поки земля обертається,
поки серце й поезія сходяться і римуються,
бо кохання – знахідка, яка не кожному трапляється,
бо кохання – дарунок, який не кожному дарується.
<br>Ігор Мартинюк
