Коли-небудь я прокинуся рано-вранці побачу сонце, що сходить,
і здивуюся,
і не повірю,
ховаючи свою несподівану радість, – що світ
навколо
наповнює
спокій.
Птахи співають гімн весни.
Вітер шарудить у кронах дерев, як долонь, що проводить по волоссю світлоокій дитині, скуйовджуючи її вихори…
Море розбивається о прибій.
Чайки парять у прозорих небесах,
їхній крик наповнює спокій,
зітканий з усіх цих звуків…
Коли-небуть я прокинуся
рано-вранці
у будинку на березі моря
вийду
через відкрите навстіж усім вітрам
вікно
прямо на терасу
і битиму в дзвін,
оголошуючи, що настав
Новий День
і співатиму Осанну в вишніх
стоячи босоніж на піску в білосніжних
одежах…
<br>Анна Літман
