Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком –
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
тільки живими і нескаліченими,
щоб діточок віддали нам скоріше,
їх матері напоїли теплом,
щоб одне одного бачили зриміше,
наче крізь збільшувальне скло,
щоб ми навчились прощати образи
враз припиняти чвари і склоки,
хамство рубати під корінь одразу –
адже життя надзвичайно коротке…
Гномик небесний ніби був поряд,
вмить розчинився у темряві ночі.
Ти відчуваєш магічний погляд –
зоряні…
зоряні…
зоряні очі.
<br>Юрій Гундарєв
