Вона мовчала, говорив лиш погляд.
Лиш погляд втомлених,невиспаних очей.
Життя для неї лише сумний спогад,
Немов двобій двух схрещених мечей.
Вона ховала сльози у подушку,
Зжимала тихо пальці у кулак.
Неможна розказать про це подружкам,
Але терпіти вже вона мастак.
Приховуючи біль,сміятись тихо,
Тремтячих рухів заховати суть.
За що дісталось саме їй це лихо?
І сил немає в цьому світі буть.
Утома її крутись і ламає,
Вона не може нікуди втекти.
І завтра її краще не чекає,
І сили вистачає лиш лягти.
