Картина, що ніколи мене не покине:
Я стою біля дому, а сніг кружля навкруги.
Мов мала, безпорадна, самотня дитина,
Що чужі жебручи оббива пороги.
Я стою і зітхаю, так надія уперта
Утікає від мене, як краплина з чола.
Я ніколи не була так шалено відверта,
Та зима монолог із вітрів почала.
А ліхтар мигає, бадьорить і не знає,
Що стою і тремтіти мені до пізна.
Він не бачить й не чує як серце страждає,
Як землю чекає кохана весна.
Я зітхаю і картина імпресій навіки
Закарбована в памʼяті вузлами дріт.
А ліхтар все жбурляє закохані білки,
Зима є швиденько замітає мій слід.
<br>Вікторія Снєгова
