Безумовно красивий мій кат,
Рве частини живої душі.
Розділяє їх як демократ
І будує кордони межі.
Той межі за яку я пройду,
Як залишусь у нього в пітьмі.
Той межі, що по тонкому льду,
Обриває кохання в мені.
Безумовно дбайливий мій кат,
Він голубить до серця свого,
Нашпиговане кільцями ґрат.
Я самотня, немає нікого.
Безумовно нещасний мій кат, Скільки сердець у ніг потрощив.
І постійно під натиском Ватт,
Скільки б я не писала віршів…<br>Вікторія Снєгова
