Я думки проганяю у пекло,
Я топлю їх у бездні мовчання.
Може з ними б впорався дехто,
Хто дає їм привід віщання.
Не піду я в полон добровільно,
І нехай підсвідомість регоче.
Я губити їх буду повільно,
Коли серце відчути захоче.
Відчуття не підвладні, я знаю,
Проте я не здаюся, я вперта.
Більше вже я не пробачаю,
Тепер я назавжди відверта.
Я думки закопаю у полі,
Щоб раптово не дістати із ями,
Ненавиджу я відчаю й болю,
А кохаю я аж до нестями.
<br>Вікторія Снєгова
