« навіть не розщеплюй пальто. тримай ґудзики всі на місці.
як тільки на нього глянеш — в кімнаті стає затісно.
як тільки руки під блузку — ти губишся, як маленька.
це якесь наше, дурне, жіноче — іти в цю темінь
навшпиньках, дублюючи його кроки й рухи.
і тільки він заговорить — ти знаєш, що світ вже рухнув.
і як на тілі тремтячому ковзають його губи —
ти знаєш, хто саме цієї ночі тебе погубить.
під ранок ви двоє здаєтесь такі байдужі,
одній до безчестя байдуже, а іншому — іще дужче.
і ти все повторюєш собі ці безсенсові фрази,
що з ним вже б закінчити,
а не кінчати разом.
бо щоб ставало тепліше в грудях у міжсезоння,
то зупинитись варто стрибати в його долоні.
і холод у погляді твій не забере весна,
якщо щоразу губишся в тому,
чого нема.
фізично до нього бігаєш, реально — біжиш від себе.
то, дівчинко, ким ти стала? пристанищем його стегон?
тримай свій одяг і клепку,
не підходь. не проси. не жертвуй ».
знімаю пальто.
між нами збавляються сантиметри.<br>Бешкет
