Криза

Сум, нетависть, темнота
Охоплює мене. Чому?
Наша доленька така?
Кричить душа моя. Кому
Взиває крик вона підмоги?
Ще хоче спертись на плече
Та не несуть чомусь вже ноги.
Не можуть слухати плачі
Тих душ, які літають знизу.
Що мріяли про вічну красоту
Й ніяк не думали про кризу.
Незнали цю довгечу простоту.
Й незнали ні добра, ні зла.
Були байдужі, як цеглина.
Тай зтліли так вони до тла.
Залишилась одна лиш глина…
Людина знає все й спочатку
Та заперечить цю вину
Зверне усю її на татка
Й на допомогу не прийде
Змахне рукою й запитає
Чому? Коли? І де?
<br>Любов Інішева