Ти так хотів її, ночами ламаючи крила,
Забрав у неї все що було, враховуючи навіть віру.
О, да, ти обожнював її і все що вона говорила,
Тобі байдуже було, наче дикому звіру.
Тобі було все одно, на ці крики гримучі,
Її стогіни і муки виліковували твою душу.
Ти брав все що хотів, залишивши на ліжку сльози квітучі,
Ти так наче казав ” Я це робити мушу”.
Її не виліковні рани, її біль що щоночі мучить,
Що тобі її біди? Це лишень ЇЇ муки.
На її страхи й болі ти мовчав, думав, як личить
Одягнувши кайдани, згадав: вона лиш вітер що сковзає по світу<br>Олеся Тк
