Бабця
Пішла бабця на війну,
В дев‘яносто років,
Бо втікли на чужину,
Сім її онуків,
І сини лягли на дно,
Разом із зятями,
Заховались під рядно:
– Виручайте, мамо!
І невістки і дочка,
Десь по заграницям,
А от діда вже нема,
Вже немає Гриця.
Був би Гриць, пішли б разом,
Землю визволяти,
І дубовим костуром,
Бити супостата!
Ну, а так, піду сама,
Нічого робити,
Бо ж, онукам і синам,
Треба якось жити.
