Осіння хандра

меланхолічно хитає вітер смереки зранку
Вона все палить цигари на ґанку
У виднокраї маневрує хмара кучерява
«На дощ», вона каже, відсьорбує каву
Шибка свистить, то ж не рак на горі
І пачка «мальборо», що на столі, минула так шибко, як осінь гірка, немов та дупа огірка
За обрієм світає, уже й видно безкраїї ниви
Авантитул роману, що вона взяла на Шевченківському, вологий від зливи
Та щось елегійне з тої осені відгукується їй уривками
Попільничка до краю наповнена її сігнатурними, мурзатими від червоної помади, окурками
Вона вирішила більше не звʼязуватись з придурками.
<br>Ніна