Самотність тихо сіє між рядків,
Де тінь на аркуші стає важкою,
Вірші — мов шепіт снів і голосків,
Що народились з тиші між журбою.
В словах знаходжу прихисток свій тихий,
Кожен рядок — мов друг у пустоті,
Вірші, як зірки в небесах далеких,
Осяють шлях в нічній самотині.
Самотність — це і муза, й тягар,
Що змушує слова текти рікою.
І в кожнім вірші — власний календар,
Де час стирається легкою рукою.
Самотність, може, не така вже й гірка,
Коли в словах знаходиш ти спасіння.
Бо в кожнім вірші тиха є ріка,
Що змиє біль і дарує прозріння.<br>Ярослава
