Похилився біля хати кущ калини,
Може, через осінь похилився він …
Та, напевно, то тягар за болі України,
То за втрати дочок і синів …
То за сім'ї, за родини, за дітей,
Що тікають від лихого ката.
То за гіркі сльози матерів,
То за сум дітей, бо більше нема тата.
Тяжко тій калині звеселяти
Й милувати око, нести радість всім.
Бо ж вона як та печальна мати
Ніби також втратила синів.
Похилились кетяги – коралі,
Так і нас біда не раз хилила до землі.
Але ми і з гордістю вставали
Тій біді на зло…І поки ми живі
Завжди є надія, що нарешті
Все недобре піде в небуття…
Забіліє білий цвіт калини.
Знову буде радість в маминих очах…<br>Марина Семйоник
