Вкривала захід сонця втома,
Вже вечір росами стелив,
Ховалась в сутінки дорога,
До себе берег звав, манив.
Пісок,ще теплий, днем нагрітий,
І теплий камінь край води,
І очерет, у тінь сповитий,
Поряд розлогої верби.
І хвиля тепла, ніжна, тиха,
Щокою тицяє в кущі…
Відчути, бачити — то втіха
Для одинокої душі.
14.11.2024.
Ганна Зубко
