стежкою ти йдеш крутою,
обертаєшся на звук,
чуєш біль сховалась серед мук.
лабіринт із часу й болі,
швидкоплинно він тече,
переливає вниз то вгору,
не втримаєш – він втече.
біжиш ти з ним наче за руку,
і теплі спомини весни.
де душу гріло і спокоєм,
загравало у мрійливі сни.
і на самоті, поринувши в думках,
розмірковуєш про втрати.
не багато, але наче з вік, застиг в повітрі пригадати.
те тепло, де вітер дунув легковажно.
він поплив за стежкою давно,
за обрій і в густий туман,
не розсіявши його, згадуєш, наскільки це було давно.
<br>Рита Стеллар
