Мати — це вітер, що в серці гуляє,
Це тиша, що в бурю нас кличе додому.
В її очах — небо, де зорі сіяють,
І мудрість століть, що линуть непомітно.
Вона — це земля, що годує коріння,
І ріка, що вчить нас течії вічності.
В її руках — тайна життя й відродження,
І біль, що перетворюється в пісню.
Мати — це вогонь, що в холоді гріє,
І тінь, що в спекотний день рятує.
Вона — це молитва, що в серці не в’яне,
І сила, що в боротьбі не зламається.
В її словах — правда, що віками зріла,
І любов, що не знає межі й умови.
Мати — це вічність, що в кожному ділі,
І світло, що веде нас крізь бурі й облоги.
Такій любові немає назви,
Бо вона — це все: і земля, і небеса.
Мати — це вічність у кожному серці,
І в кожному з нас — її безмежна частка.<br>Дмитро Зенкін
