наші стерті кордони

ти чомусь розхристуєш свою сорочку,
але я ще не сказала, в яких
рядках авангарда себе я бачу.
ти не пам‘ятаєш мій
улюблений колір,
чи кладу я цукор в чай,
що я не люблю цитрусові
та зиму, бо в мене постійно
мерзнуть ноги.
я не знаю, що казати, коли ти поряд,
я не знаю, куди діти свої руки
я не хочу тебе чіпати, поки ти
цього жадаєш.
я кохатиму так, як не кохав ще ніхто
але для тебе у метафорі я не стану навіть домашнім котом,
якого хтось так хотів у дитинстві попри алергії.
я накрию твої плечі ковдрою,
прикрию оголену шию, щоб не
ознобило.
збери свої речі та не забудь свою каблучку,
залиш мою навіки порожню квартиринку.<br>стрингер