Друзі — це ті, хто відчують без слів,
Хто бачить всю правду крізь сотні завіс.
Хто поруч не тільки в щасливий твій час,
А й в дні, коли серце стискається враз.
Вони не питають: "Чому ти мовчиш?"
Не увіткнуть в спину холодних ножів.
Лиш тихо підсядуть, обіймуть без слів,
І витруть рукою ріку з своїх сліз.
Друзі — це спогад, що в серці живе,
Це дім, де завжди тебе хтось збереже.
Вони не лишають, коли все йде шкереберть,
А разом проходять і радість, і смерть.
Їх можна не бачити довгий той час,
Та варто зустрітись — і світ не погас.
Бо дружба — це вітер, що вільно летить,
І навіть крізь роки продовжує жить.
<br>Віка Федорич
