-Давай прощатись.
– Ні не можу!
Не йди, вже осінь на порозі!
А тут у двох нам добре в тиші,
тут ми одні і ми в дорозі.
– Давай прощатись.
– А потрібно?
Знай розставання з горем схоже,
А тут нам добре у вагоні,
Хоча це гріх і так не гоже.
– Давай прощатись.
Знаєш спогад
На серце з сумом налягає.
Тебе чекає десь родина
За зраду доля покарає.
-Давай прощатись.
– Розумію,
В житті нічого не змінити.
Забудьмо все, що було з нами,
І будемо як жили, жити.
<br>ЛАРИСА ЗАКІЄВА
