Зимовий ранок…
Тиша… рідкий гість…
Горнятко кави…
Аромат… доволі прянний…
Годинник… що нікуди не спішить…
Лишь стрілка… квапить жити…
І киця… що поруч лагідно мурчить…
Лікують душу втомлену… яка мовчить…
А тиша… як бальзам проти отрути…
Зимовий ранок… третій рік…
В оселях непомітно оселився…
І у душі… укоренився…
А прощаватись… не спішить…
І навкруги життя…
Що зупинилося на мить…
І мить… яка розтягнута роками…
25.01.2025 р.<br>Олена Смирнова
