Коли він споглядав що в скрусі її страждання.
Наче, намагався що в серці відшукати відповідь на запитання.
Якими будуть миті, коли ж вона згасне?
Якими ж будуть, ті останні її оченята, що дарують почуття прекрасне?
Він все блукав, то коридорами гуртожитку, то думками біля неї.
Як в саду біля, що біля незабутніх барв іпомеї.
Скільки ж вони шлюбі снували.
Ті, хай і секунди, що їх в сяйві радощів від клопотів відривали.
І кожного кольору відтінок, коханої почуттів.
В його відблиску очей жеврів.
Присвячено подружжю Червенків!<br>Мирослав Ясенко
