Обійми вітру, сонця посміх
Та неба ніжна голубінь
Замилували, зник вже поспіх,
Серед дороги стала тінь.
Проміння сльози навертає,
Вітер волосся чепурить,
А погляд в небо забігає,
В голубизну йому кортить.
Пахне вчорашньою грозою,
Слід той калюжами лежить,
Пахне весною молодою,
Що не старіє ні на мить.
Чим дальше —
більше розквітає
Поміж зеленої листви,
В весни дефектів не буває,
Красива з ніг до голови.
14.03.2025.
Ганна Зубко
