Мамо, я більше не прийду,
Хоч знаю – досі ти чекаєш,
Щоночі у вікна заглядаєш,
Шепочеш молитви крізь сльози,
Немов зі мною розмовляєш.
Та все ж мій голос вже розтанув,
Розбився крізь нічне мовчання…
Мамо, не клич – я вже далеко,
Мій дім тепер – високе небо.
Я там, де вже цвіте смерека,
Де вільна пісня лине в степ,
Де не палає більше небо,
Де тільки світло, тільки день.
Мамо, я став золотом у полі,
Ромашкою у ніжному вінку,
Сльозою в очах тополі,
Що спить в розстрілянім садку.
Не плач, моя рідна, не треба,
Я сильним був, та вже не вернусь до тебе,
Я став для тебе птахом з неба,
Щоб твій спокій з неба боронить.
І в снах твоїх тихенько жить.
Рано чи пізно зустрінемось знову,
Але не тут, а в краю без біди,
Де не лунає пострілів слово,
Де лиш любов… і мир назавжди.<br>Міндзяк Андріана
