Що синочку можу я сказати,
Як тобі рідненький пояснити,
Що не маю сил я смерть прогнати,
Щоб ти міг ще трішечки пожити.
Що десь є зомбіровані люди
Для яких ти страшний ворог вже.
Хай тобі лише дванадцять буде,
Їм на жаль не зрозуміти це.
Але десь у пеклі твої сльози
Вогняним потоком потечуть
На ці путіноподібні рожі
Коли їх всі люди проклянуть.
А ми все одно будемо жити
Навіть коли серце замовчить,
Бо свободу їм не задушити
І народ цей вже не підкорить.
В. Юрченко
