Вона не боялася бути прямою.
Не кожен її б зрозумів…
Вона не хотіла здаватись святою,
Але й боялася власних гріхів….
Не рідко ховалась за маскою болю,
Хоч серце,здавалось, тримала в броні.
І завжди вона залишалась собою
Сподобалося б це комусь, чи ні.
Вона посміхалася сонечку зрання,
Вслухалася пильно у щебет пташок
І вірила в справжнє, у щире кохання
І завжди було в неї безліч думок.
Вона не шукала якісь ідеали:
Найкраще для неї- те, що в душі.
Вона з-поміж слів і мовчання читала
Справжні думки у простій тишині.
Вона не хотіла здаватись святою,-
Не кожен б її зрозумів.
Хотіла вона завжди бути собою,
Без зайвих пояснень і коментарів <br>Анна Солецька
