Жити боляче, чому, чому так важко?
Місяць п'є отруту чорних снів,
Світом бродять тіні, злі й безликі,
Шепчуть правду мертвих голосів.
Срібний холод ріжеться крізь шкіру,
Попіл ночі стелиться до ніг.
В дзеркалах пульсує темна віра –
Поклик в безвість, крижаний оберіг.
Чорні троянди в'януть без прощання,
Вітер їхні кістки розвіва.
І в пітьмі лиш кров та відчуження,
І душа, що в забуття сплива.<br>Микита Литвиненко
