Так хочеться усе тобі сказати,
Порвати, викинути, розігнати.
Так хочеться обіймів на межі…
І віри в не існуюче уже.
Ти думаєш: забудеться усе.
Що біль пройде — і час усе спасе.
Та то не так, то лиш примара долі,
Ми всі – закуті в неї у неволі.
Горить свіча. Краплини воску вниз —
Як сльози, що ніхто не захистив.
Болить душа, і гасне, гасне світ,
А пульс ще є. Хоч і відчуваєш лід.
Ти вірила у краще, мріяла, блукала,
А доля — кидала кинджали.
Живеш і пишеш. Пишеш і живеш.
Та віра в краще стала вже умовним.
Та прийде час — і буде безумовне :
Любов і ненависть, як горе й радість
Поруч будуть..
Та поки так як є, бо ми всі люди. <br>Ghost in blue
