Буду бити лихом об землю
Бо на то буде краще.
Не буду дихать, даремно,
То було щастя.
Поеми, вірші пишуть завжди ледащі
Задля неба,
земля і весь світ здається важче.
Бродягу прийняв – бродягой був.
Спокійна хвиля, коли пливу
Постійно крила з собою беру.
Зве мене мила, не збити рух.
Коли могила – сто рук,
Начебто сила споруд,
Вдома у милой помру.
маю намір бути краще, ніж учора
між нами люди, начебто ті хворі.
Коли вже стане неледачим – ворог.
повстану – зважиш, що говорять
Я натще з'їм цей смачний творог.
Головне зробити запит,
Потім буде – ваше – наше,
Час прийде, зійдуть сатрапи
І ніщо не буде страшним.
Вітер промовить, бо знає
Де мої гори, де поле
Бога на нього немає,
не на горі, і не в гаю.
Мозок продав я жидам,
Серце залишив панам,
Тільки ні чорту, ні Богу,
Душу я милій віддам.
Там де я був, не питай
Але побачив себе,
Святість забув, не біда
Святість постійно шкребе.
А я гоцаю, гоцаю
З чорнобривою, босою
Народились назовсім тут
І скінчилася осінь.
Переймаю ті радощі
Що хотілося крадучись
Взяти рай, відчуваючи
З твоїм тілом зливаючись.
То надія, я знав про це,
Що неділя, тра запросить.
Я повірив і запросто
Твоє тіло, як ластівка.
Залетіла, все ясненько,
Свіжа, як однокласниця
Понеділок, вже тра косить,
Ріжу я, коли п'ятниця.<br>Феодот Січневий
