я пізнала уже стільки болю —
хоч немає іще тридцяти.
дарували троянди з любов'ю,
а в долонях кровили шипи.
я шепочу собі все забути, загоїти дарунків сліди.
не чекати, що хтось та й полюбить,
за нарцизами в поле не йти.
не шукатиму більше я винних —
все, що сталось, летить хай увись.
бо нічого я їм не повинна
і не скажу я їм: "повернись".
моє серце — не поле осіннє,
воно сповнене злив весняних.
я сміятимусь, я буду вільна –
без кайданів, без слів мовчазних.
21:41, 21/11/2019 (м. Тернопіль, вул. Бордуляка)
