Коли страх став таким сильним?
Коли річка потекла в сторону?
Коли ти пішла від мене?
Коли я почав пити?
Мабуть, тоді, коли —
Ти, тримаючи дитяче взуття,
Сиділа біля калюжі крові.
Це була наша дитина.
Я досі задаюся питанням:
Як все так вийшло?
Як все так знищилось в один момент?
І зараз у будинку,
В нашому будинку,
Вже немає твого запаху,
Твоїх речей,
Та твоїх очей,
Твоєї усмішки —
Вони мов океан,
Мов кришталевий посуд:
Такий гарний,
Але такий крихкий.
О, люба, я вмираю.
А ти про це й не взнаєш<br>Helen
