Бачиш, яке це дивне життя…
Як складеться воно — ми не знали.
В кожного з нас була своя боротьба,
Але спільними вулицями по місту блукали…
Перша зустріч так швидко майнула,
Всі розійшлись, роки все байдуже минали.
Тільки от тепер, вдалині, вона спалахнула —
Та іскра, на яку ми взагалі не чекали.
Я б віддала все, щоб іти — рука об руч,
Щоб нічого з того, що є, в нас не вкрали.
Як же іноді ми не помічаєм: хто поруч…
Все було би інакше… Як жаль, що цього ми не знали.<br>Наталія Конькова
