–

Я часто щастя брала в дві руки.
Воно ж моє ! Здавалося порою.
Банально зорі падали в ставки.
І дико ніч сміялась наді мною.

Та всіх кісток за вік не перемить.
І сліз усіх не висушить пустеля.
А треба жить, мій враже, треба жить.
Хоча б в житті й лишилось – ліжко й стеля.

Автор Буймистер Т. 2021 р.<br>Буймистер Тетяна