Прокажу молитву…

Прокажу молитву,
промовлю я ті імена,
які – найдорожчі
й у серці живуть незрадливім,
ледь чутно промовлю…
звичайно, не їхня вина,
що день добіга –
сторінки ж у життя швидкокрилі.
Хай навіть не знають,
що молюсь за них, як востаннє.
Буває, й сльозами не змиєш
вкорінений гріх.
Хай навіть не чують
молитву оцю, з іменами, –
аби долетіла і сіла на Божий поріг.
Глибоко, таємно
живуть найщиріші бажання,
щоб їм, найдорожчим,
щастило, збувалось, жилось.
Рве душу шалено
обрАз і любові єднання.
З причини шаленства
сховатись від всіх довелось.
Сердечно, уклінно,
складаючи руку на хрест,
прошу вберегти
від зневіри і пекла земного;
і губи повільно
шепочуть гучний маніфест
любові, довір'я, прощення
і всього яснОго. <br>Ольга Дворецька