Не хочеться писати про любов…

Не хочеться писати про любов,
Бо де вона, коли палає лють?
Не видно щастя поміж тих оков,
Що заснували землю, ллють і ллють
Скипілу, зболену, гарячу, свіжу кров…
Що день – то свіжа… І бракує зла
На нечестивий отупілий скот,
Який огидним стадом вник у сад,
Як ті безликі, безплеменні, без отця.
Якась, щоправда, виродила їх
Собі на лихо. І вона, оця,
Колись сконає в смороді дітей своїх.
…Не можеться писати про любов,
Бо так пече ненависть до rozzni,
Що все святе і Боже проросло
Не вгору, а у глиб землі. В землі
Тепер цвіт нації і сміх,
І мама кличе досі сина в дім…
Не чує, бо в бою той син поліг.
І отаких вже сотні матерів!
…Не скоро я напишу про любов,
Хоч дуже хочеться писати і любить.
Коли ж ті рани висохнуть, і кров,
І сльози тих, що якось мусять жить?