Скільки зроблено було помилок,
Скільки пройдено темних доріг…
Та не стерти з минулого виклик,
Що озвався у серці моїм.
Скільки слів було кинуто в прірву,
Скільки шансів розбилось, як скло…
І назад не вернутись повірте,
Що минуло – навік відійшло.
Скільки днів розчинилось у тінях,
Скільки втрачено світлих надій…
Але час, мов мороз правосуддя,
Не питає, чи хочеш, чи ні.
Не відмолити, не переписати,
Все, що сталося, – просто є.
Лиш лишається далі чухрати,
І нести у собі своє.<br>Тригуб Юлія
