я не лякаюсь старостi моєї –
вона пiд лiкоть вдалину мене веде,
її хода – легке щось та тверде,
як попiл вщент укритої Помпеї
де пiд скоринкою жеврiється життя
тих днiв, що спаленi у нероздiльних парах
i на вiки залишаться примарою,
що у майбутнє римою зайшла.
23.04.23<br>Олена Ришкова
