Коли йде дощ спливає все смiття
та плине потайки до океану,
отак вiйна, чекая небуття,
виносить на поверхню все погане,
або прекрасне в нашiй самотi,
чи пошуках наявного та сенсу,
i поряд з тим, що розтинає серце
знаходить риси вiчної краси.
Бо краще не буває спiвчуття,
що рани гоїть нашого буття.
06.06.25
