Тихо в саду, місяць ясний,
Чекає вона день за днем.
Зорі шепочуть, день весняний,
А на серці панує лиш щем.
Він десь далеко, там на війні,
За рідну землю стоіть.
Її молитва в кожнім дні
Йому, мов оберіг, летить.
На стіл поклала хліб і сіль,
Віконце світлом огортає.
В очах —- сум і надії біль,
Але душа не відступає.
"Вернись, кохани, щастя моє,
Ми будемо разом, як хотіли.
Земля цвіте, під небом ми двоє—-
Ти, що боронив, і я, що любила".
І знов на світанку її пісня лине,
Як дзвінка молитва в ранковій імлі.
Кохана чекає, в серці віра не згине,
Бо любов переможе всі бурі й вогні.
