Вона жила між тінями ночей,
Де місяць ховався у хвилях речей.
Словами не сказана, тільки в думках,
Летіла, як вітер, по теплих стежках.
В очах її —- світло, у серці —- вогонь,
Що палить безжально, не йде осторонь.
Вона мовчазна, як світанок самотній,
Водночас гучна, мов би вечір суботній.
Ніхто не побачить, ніхто не збагне,
Що в серці палає, що душу жене.
Вона, мов туман —- розчиняє сліди
Та в пам'яті вічній залишить світи.
Торкатися шкірою —- мрія й табу,
Тікати від неї —- мовчати в гробу.
Таємна любов —- це мелодія тиха,
Що завжди лунає, як вічна утіха.
