Колосся гладилось руками,
Стежки топталися ногами,
Дивились очі всюди, скрізь,
Пташиний щебіт в душу ліз…
Все повторити б, ще і ще,
Завдання, ніби, і просте,
Та головне тепер — дожити,
Щоби усе те повторити.
Вітрець стежиною веде
В чуже, не рідне, не своє,
Все там, далеко залишИлось,
Життя жилО де, де трудилось.
03.08.2025.
Ганна Зубко
УВАГА!
Вірш написано вдруге
із-за змін в останньому рядку.
Прошу вибачення!