У серці — тінь в далеких поколіннях
Де голос предків шепче крізь століття.
Вони були у бурях й хуртовинах,
Щоб нам лишити світло заповіту.
Росте мій рід, дерево моє,
В глибокім ґрунті — істина й любов.
Коріння — це не тільки те, що є,
А пам’ять та, що ллється знов і знов.
Бабусин хліб, дідусеві пісні,
І мамині тривоги у молитві…
Все проростає в днях моїх ясних,
І оживає в спогадах і ритмі.
Я їх продовження, їх віра — у мені.
Я гілка, та що тягнеться до неба.
Хай рід мій не згасає у пітьмі —
Коріння пам’ятати завжди треба.
