Розбилося щастя, мов хвиля об скелю,
І змило сльзами частинки душі.
І вже не малюю в уяві пастелі.
Залишились спогади тільки чужі.
І вже не солодкою буде та кава.
І чай із трояндових пелюсток.
І зовсім спустошеною стала уява
Гірчить полином від думок.
І сльози проллються рясними дощами.
Але не зросте насіння надій.
Залишаться присмаки теплого чаю
І безліч зруйнованих мрій.<br>Алла Яценко
