Чорний ранок… лютого… без сонця,
Тиша рвала серце — наче крик.
В небі — зграя чорного воронця,
А в очах — дитячий погляд зник.
Місто спало. Перші вибухи — як грім,
Ось і прийшла лиха година,
На порозі мати з хрестиком старим —
Молиться, щоб не забрала війна сина.
Дим стелився низько понад дах,
Світ навколо став — як чорно-біле.
Лютий ніс на спині смерть і страх,
В грудях палало серце сміливе.
З криком в небо злітали молитви,
І з окопів — клятва оборонців:
«Ми живі. Ми — повернемся з битви.
А в душі — сталеве українське сонце».
Чорний ранок… Та не вмер наш дім,
Не зламали духу зграї божевільні.
Лютий став вогнем — пекельним і святим.
Із руїн ми знову виросли, як вільні.
