В дитинстві я прикмету знала
І часто в небо поглядала,
Бо я була мала й вважала –
Та зірка, що із неба впала,
Мені удачу принесе,
Для мене виконає все.
Усе, що я в той час хотіла,
Поки вона іще летіла.
І часто я вночі без діла
На вулиці сама сиділа,
Очей не зводила з небес
Та все чекала я чудес.
Падучу зірку виглядала,
Бажання в думках повторяла.
Вже не згадати, що бажала
Та знаю, що всерйоз вважала:
Та зірка виконає все,
Мабуть, і щастя принесе.
Коли ж вона униз летіла,
Я зачудована сиділа
І дуже часто забувала,
Чого від неї я бажала
А, спохватившись через мить,
Бажання пізно говорить.
Бо зірка вже давно упала,
Майнула в небі і пропала.
З тих пір багато літ минуло.
Звичайно, щось я позабула,
Не пам`ятаю, чи хоч раз,
Щось побажала я в той час.
Та часто в пам`яті зринає:
Ніч, небо зоряне безкрає,
Дитина небо розглядає.
Вона з надією чекає
Падучу зірку із небес,
Бо хоче чуда із чудес.
<br>Світлана Сомош
