Тиша, що кричала

Тобі лиш треба було повірити
В мої слова і моє кохання.
Не ламати, не змушувати вибачити,
А лиш бути — без фальші й вагання.
Я не просила зірок із неба,
Лиш трохи тепла у тремтливі дні.
Та ти мовчав… і мовчати було не треба,
Бо тиша твоя кричала мені.
Ти б міг стати тим, хто рятує,
А не тим, хто навчить помирати.
Та я вижила… і це вже дивує,
Бо любов не мала мене вбивати.<br>Анастасія Бондарєва