Ми забули, як то бути людьми,
Спасати тих, хто, по факту, слабий.
Любити все, що у світі існує,
І знати, що світ нам радість дарує.
Ми забули, як то бути людьми,
Лиш знаєм, як то бути звірьми.
Вбивати тільки для радості ока,
І нищити все, що не шкода.
А шкода нам не людей, не тварин,
А грошей і повних корзин.
За них ми, люди, готові порвати
Любого, хто готовий на них зазіхати…
Люди, сенс життя – це не ціна,
А щира усмішка, що в серці луна.
Та тільки жадібність шлях наш спиняє,
І душу холодним морозом вкриває.<br>Ващак Андріана Михалівна
