– моя мадонна –
Як сходить вранішня зоря,
Так просинаюсь тихо я.
І мутно, майже невловимо,
Я бачу сенс свого життя.
У голові туман бува,
Бува що сонце світить гоже,
Бува що дощик думи кропить.
І бачу істину одну – ту саму,
що по стежині дум і мрій,
В туман зійшла і не вернулась.
Премадонна розуму мого,
Красу її не описати,
Голос її не відтворити,
Сама Вона – як тінь моя.
І поки попелом не стану –
Вона мій світоч в темнім світі,
Вона мій якір в морі буйнім,
Вона мій птах у синім небі,
Вона мій поводир по світу,
веде без страху, без жалю….<br>Сильвестр Кривенко
